Залишився у минулому 25 Форум видавців у Львові. Дана інформаційна імпреза закінчилася, але історія та традиція читання на цьому не зупинилися і взагалі – вони не закінчиться ніколи. Як попереджали класики – “не сподівайтеся позбутися книжок”. Бо й дійсно – “живу” книгу не перевершить ніщо: жодні технології і передові досягнення людства. Відтак, пропоную пригадати людину, яка багато зробила для історії читання в Україні, властиво, для популяризації давньої книги – Якима Запаска (1923 – 2007). Без його напрацювань та зусиль наші уявлення про раритетні рукописи та їх орнаментацію були би дуже скупими і фрагментарними. Отож, кілька фактів про видатного вченого.
Інколи видається, що сучасній Україні бракує розуміння та контактів між регіонами, обізнаності жителів одних територій про спосіб та умови життя людей з інших. Особливо актуальним та стійким це припущення є щодо віддалених міст і областей – тут дуже складно з розумінням і комунікацією. Але Яким Запаско був радше винятком із даного правила. Він походив із села Розсішки, що на Черкащині, але більшу частину життя провів на Львівщині, у Львові. Фактично одразу після демобілізації з фронтів Другої світової війни, майбутній вчений опинився у місті Лева. Все, що він далі робитиме, так чи інакше вплетене до ідейного і культурного тла наших територій.
У далекому 1950 році Яким Запаско закінчив Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова. Вчився, у тому числі, у відомої художниці та представниці педагогічного цеху Олени Кульчицької. Пропрацювавши якийсь час у Львівському музеї етнографії і художнього промислу, Яким Запаско став викладачем і ректором Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (з 1994 року – Львівська академія мистецтв), а з тим – доктором мистецтвознавства і професором. Саме в цей період і окреслилися основні напрямки зацікавлень ученого. Так склалося, що усе крутилося довкола теми про українську рукописну книгу як культурне і мистецьке явище.
Яким Прохорович був дійсно непересічним знавцем історії книгодрукування на українських територіях. Його праці відзначаються частою апеляцією до автентичних джерел – їх сюжетної (композиційної) та ілюстративної частини. За рахунок цього, його роботи видаються досить жвавими і легкі для сприйняття. Знали вченого і вдома, і за кордоном. До прикладу, його “Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга” журі фахівців та дослідників книжки у Парижі визнало кращим виданням в Україні за 1995 рік. Відтак, зовсім не дивина, що у послужному списку дослідника навіть значиться членство у Міжнародній асоціації дослідників кириличної книги в Оксфорді.
Серед численних нагород вченого трапляються і “синьо-жовті”, і “червоні”. З останнього – орден Червоної зірки, який він отримав у 1968 році, Трудового Червоного прапора за 1971 рік, або ж Вітчизняної війни ІІ ступеня у 1985. Тим не менше, до осмислення кожного з зазначених досягнень вченого варто підходити з розумінням і тверезою головою. Варто розуміти в який час жив і працював Яким Запаско. По-перше, з пісні слів не викинеш. По-друге, і Богдан Хмельницький та Ярослав Мудрий українцями не були! Отож, кожну з історичних епох варто намагатись оцінювати з точки зору людей, які її творили, а не накладати сучасні оціночні судження та категорії на людей давніших часів.
Зрештою, найбільшу цінність у спадщині Якима Запаска становлять зовсім не нагороди і ордени – за таке ще нікого не поважали по-справжньому. Понад 200 наукових праць вийшло з-під пера цього ерудованого дослідника. Між ними – роботи про орнаментальне оформлення українських рукописних книг, персону друкаря Івана Федорова, рукописні і стародруковані книги в цілому, відповідні професійні середовища, в колі яких повставала та народжувалась високомистецька традиція українського книгодрукування, фінансова сторона питання “народження” книги, особливості технологічного процесу і ін.
Здавалося б – якась дрібничка! Навіщо досліджувати як монахи з одної в іншу книгу переписують спресовані століттями і “незмінні” уявлення про Бога і світоустрій, розбавлені молитвами і “егоїстичними” рекомендаціями як врятувати власну душу. Але ж ні – саме з відстеження та осмислення таких речей починалося усвідомлення власних мовних і культурних особливостей, багатої ідейної та культурної спадщини, яку залишили жителі наших територій, а також, що дуже важливо – пряме документальне підтвердження озвучених тез. Львівський вчений Яким Запаско був одним з перших, що стояли біля витоків зазначених процесів.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Голод І. Запаско Яким Прохорович // Енциклопедія сучасної України, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=14914
- Жданова Р. Запаско Яким Прохорович // Українська бібліотечна енциклопедія, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ube.nplu.org/article/Запаско%20Яким%20Прохорович
- Запаско Я. Колиска українського друкарства. – Львів, 1972.
- Запаско Я. Ошатність української рукописної книги. – Львів: Фенікс, 1998.
- Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Початки українського друкарства. – Львів: Центр Європи, 2000.
- Запаско Яким Прохорович // Львівська національна академія мистецтв [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.logos.biz.ua/proj/lnam/online/lnam–16.pdf
- Українська рукописна книга. Пам’ятники книжкового мистецтва // Інтернет-крамниця видавництва “Світ” [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.svit.gov.ua/index.php?productID=685
